Автобіографічні есе

Ти стоїш біля дверей, спираючись на них головою. Все тіло тремтить, важко дихаєш, але уважно слухаєш, що відбувається по той бік. Ти намагаєшся відрізнити певні кроки - тяжкі, агресивні.

Спираючись на двері лобом, ти намагаєшся заспокоїтись, але сльози течуть не по волі. Мимо тебе пройшли важкі кроки. Ти уся в напрузі. Ти тримаєш ручку, щоб її ніхто ні в якому разі не провернув, адже саме зараз ти відчуваєш себе в небезпеці. Ти не можеш вирівняти свій ритм вдихів та видихів.

Іншою рукою ти тримаєш ключ у замковій щілині, щоб в разі загрози різко закрити їх. Але якщо ти зробиш це зарано... То небезпека настане значно раніше...

Простояв ще хвилин 15, ти все ще тремтіла, не в змозі змінити свого положення. Більше не було чути кроків і ти знесилено впала на колені перед дверима, все ще тримаючи їх своєю вагою.

Із пришвидшеним серцебиттям ти сіла у крісло, спиною до дверей, все ще прислухаючись до тієї тиші, що переслідувала тебе. Намагаючись заспокоїтись, ти пропустила один важкий крок.

Двері різко відчинилися.

16.07.2023