Збірка оповідань

Дзвін падіння гільз і стекол розлітався по кімнаті. Всі лампи в коридорі були розбиті й з нерівними, мов край паперу, кінцями. Різко згасло світло. Чорноволоса дівчина була сконцентрована на звуках навколо себе, тому що в темряві можна було орієнтуватися лише так. Кроки ворогів навколо неї аж ніяк не лякали її, а лише змушували азарт у її зіницях спалахнути ще сильніше.

• Де цей чортів ліхтарик, - пошепки лаялася вона.

Раптом звуки всі зникли, немов на зибучих червоних пісках, які вже поглинули всіх і була мертва тиша. Вороги почали діяти тихіше і прийняли тактику очікування. Добре, наша героїня теж не різка на поворотах.

А ні, помилочка. Дівчина засунула Desert Eagle з подряпаними ініціалами батька в сумку і вийняла ніж із кишені, що була трохи вище коліна. Тканина була м'якою та зручною – бавовна у всій красі. З ножем у долоні вона різко пішла дослідити кімнату за нею, злегка присівши. Переміщаючись з кута в кут, з повороту за поворот, вона очікувала на два результати: натрапити на ворога і вразити його в ближньому бою ножем у серце (або ногу, це вже як пощастить у темряві), або вийти з будівлі без бою. Але останнього їй не хотілося. Якщо вона залишить будинок, це означатиме, що вона втекла, залишила стратегічно важливе місце бунтівникам. Дівчина повинна була їх утримувати і за ними доглядати, але все вивернулося навиворіт, коли він усе зіпсував.

Раптом вона почула кроки за поворотом. Необережні, але тяжкі кроки. Вона стиснула ножа і повільно видихнула.

• Лула! - сказав досить голосно хлопець, коли ніж уже майже прилетів йому до смертоносного місця. Добре, що дівчина мала чудові рефлекси, і вона встигла зупинити руку.

• Мене звуть Лайла, ідіот! - прошепотіла злісно дівчина.

• Лула, Лайла, яка різниця... - незрозуміло все також голосно говорив хлопець. - Я хотів вибачитись. Ти мала рацію, катувати твоїх цілей було поганим рішенням і взагалі порушило весь план, але я ж їх не вбив, зрештою, так що в принципі...

• Ти не помітив, що в мене тут щось відбувається, га? – відповіла дівчина, перебиваючи його. Бунтівники почали пересуватися голосніше і було чути, що дівчину з хлопцем оточують. А чого вони очікували, балакаючи так голосно?

Хлопець стомлено видихнув. Він, маючи абсолютну чутку в просторі, потягнувся за пістолетом. І вистрілявши всю обойму в кожного, буквально кожного, хто їх оточував, звук десятка падаючих тіл вибухнув коридорами будівлі.

• Перепрошую, вони своїми пересуваннями відволікали від насущного

• Ти ж щойно... просив вибачення, що катував їх... Якого біса, Алексе?! - Дівчина перестала шепотіти і вже голосно виражала невдоволення, розвертаючись обличчям до хлопця.

• То що, Лало, ти мене вибачаєш?