Збірка оповідань

Над палаючим містом не було видно нічого, окрім жахливого чорного диму. В кілометрі від нього на пагорбі троє людей стояли, споглядаючи за будинками. Дівчина із зібранним позаду темним волоссям дивилася то на хмари, то на вогонь, то на двух парубків, що стояли біля неї. У відображенні її вологих від сліз очей було видно найгарячіщі точки баталій міста.

Вона пам'ятала про єдину зброю, яку в неї не витягли при огляді. Що правда, вона у не надто легкодоступному місці, тобто, якщо треба буде різко нападати, залишається лише гола сила її кулаків. Але саме тому цей ніж і не знайли.

Вона повільно перенесла свій погляд на високого парубка та сконцентрувалась на ньому. Довге чорне пальто, таке саме волосся, піднятий римський ніс і невеличка усмішка споглядалася на обличчі.

• Дейв, я не розумію, навіщо все це - запитала дівчина, а другий парубок кивав головою. Вогонь повільно просувався до них і вони це відчували. Незважаючи на сльози дівчини її голос не звучав надто переймаючись ситуацією міста.
• О ні, Лайло, ти відчуєш на собі весь спектр моїх бажань, не піклуйся. А зараз я хочу споглядати за тим, як це місто єретиків перетворюється на руїну! - хлопець у довгому пальті розкинув руками угору. Через цей рух можна було розгледіти сині вени на його зап'ястку.
• Ні, я знав, що ти дурень, але щоб ти був до біса дурним дурнем, це щось новеньке. Які, трясця, єретики у 21 столітті? - запитав другий хлопець, якого звали..
• Алексе, не забувайся, що ти мій заручник, як і це краля Лайла. Якщо я захочу, - і він похлопав двійчі у долоні. Звідкілясь знизу пагорба взялись його прихвостні та почали зв'язувати двійку "героїв". - Якщо я тільки-но захочу, вас зв'яжуть та також кинуть у вогонь, якщо ви не будете слухати мої плани до кінця
• Дейв, ти також хочеш поплакатися нам на нещасне дитинство і спробувати цим свої жахливі вчинки вигородити? - запитав ой яке небезпечне питання Алекс. Їх з Лайлою дуже швидко хотіло-но склонити над містом, де панував сам вогонь, але...
• Алексе, якщо ти не закриєш свою патякалку, тебе вб'є не бісов єретиконенависник, а я! Так що будь добр, - і Лайла сама склонила над прірвою парубка, - закрийся та... Та чого я тут розпинаюся! Та пішли ви обидва. І ти, Дейв, і ти, Алекс!

Дівчина спробувала вирватися з хватки двох помічників Дейва, але це виглядало, наче сардина у банці. Тепер над прірвою висіли Лайла та Алекс. Місто розгоралося все сильніше, але на диво ніякого шуму, окрім тріскання дерева, як у багатті, не було чутно.

• Я хотів вам запропонувати одну річ... Незважаючи на те, що ви неймовірно неввічливі та безцеремонні. Ви ще можете врятувати місто. Я можу все влаштувати, ви знаєте, що я спадковий маг... - таємничо промовляв Дейв.
• І це він щось там вякає про єритиків. Ай! - шепотав Алекс, поки цому не прилетіо по потилиці. Лайла закотила очі.
• Так ось, ви ще можете врятувати місто, але якщо один з вас, любі гості нашого краю, готов віддати за це життя! - було видно, що Дейву це приносить задоволенння. І було видно, що і Алекс, і Лайла були готові вже прямо зараз віддати своє життя, щоб не слухати нудні плани мага. І сльози Лайли були скоріш за все не за містом, а через сонливість та нудгу. - Погоджуйтесь! Ціле місто буде жити лише за рахунок одного з ваших нікому не потрібних життів.
• Плюсую,- сказала Лайла.
• Я теж, - прилетіло від Алекса.
• Що? - терпіння Дейва понижувалося дуже різко.
• Ляля, може ну його? - Алекс вже перестав навіть дивися у сторону парубка, і розмовляв лише з його напарницею.
• Яка я тобі ляля?! Але я погоджуюсь, його теревенькі мене у сон скоро заженуть.

Якщо б окрім наших персонажів на полі стояли б і ви, навіть не встигли б оком кліпнути, щоб помітити, як уся варта, усі посіпаки, що були в той час на пагорбі, лежали обличчям до землі. Алекс навіть потягнуся, неначе маля у ліжечку, щоб показати, що нарешті він прокинувся і більше не даси завести його у мутні балачки.

• Як?.. Як ви все це смієте, зараз сюди прийдуть ще люди! А місто! Місто загине! Через вас!
• Ні ні ні, ти нас до цього всього не приліплюй. Ми всього навсього проходили повз і ти вирішив нас підвісити над прірвою. Це не ок, - казала Лайла, коли Алекс почав піддакувати:
• Це "бєди з башкой". Рекомендую сходити до психолога.

Не те, щоб слова Алекса Дейва хоч якось зачепили. Але він ще секунд 30 споглядав, як пара йде в іншому напрямку від міста, залишивши парубка та його посіпак самих на пагорбі позаду.

• Невже вас не турбує те, що буде з містом?... - ніби з останньою надією запитує Дейв.

• Неа, ти просто забув, що ми ніякі не герої, ми самі частенько працює найманними вбивцями. Так що твій план гів... - емоційно казав десь там вже позаду Алекс, поки дівчина йшла поряд та скидувала зі свого плеча руку хлопця, що так сильно намагався її хоч якось обійняти.

• Може план і не поганий, але балачки... - десь вже зовсім вдалі від пагорба чув Дейв голос дівчини.

• Таак, саме так! Ну що, я заслужив на обійми, Лало?

• Та яка я тобі Лала!

• Лала, Лайла, та яка різниця! Ти ще будеш сумувати за моїми прізвиськами! Ай! Зупинися! Досить! Та синці же будуть! Лулаааааа!

• Ну все, тобі кінець!